Юстейн Ґордер

Однак мене не покидає відчуття, що твої ручки ще й досі торкаються конструктора. Я не наважився зрушити з місця жодної рейки.

Я мимоволі ловлю себе на тому, що сам збиваюся на тон, яким літні тітки цокотять до малих дітей. А це нікуди не годиться, бо ж пишу я дорослому Ґеорґові, якого ніколи не бачив і з яким ніколи не зможу щиро порозмовляти.

Та як би мені хотілось зупинити час!