Джей Крістофф

простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям згодую.

Він простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям згодую.

простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям згодую.

простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям згодую.

простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям згодую.

простягнув занадто ніжну руку й відвів волосся від її щоки. Вона розвернулася, ступила вперед — з усмішкою, яка, правду кажучи, була її найгарнішою рисою. Витягнула стилет, притулила його до джерела всіх чоловічих скорбот і заговорила. Її усмішка ширшала, а його очі тим часом круглішали.

— Ще раз мене торкнетесь, пане, і я ваше найдорожче їбучим зміям

Тоді даруй, панусю. Але шо мені теперка робити із зубами котрогось там мертвого дрочили?

Якщо вірити табличці над стійлом, жеребця звали «Лицарський Дух», та Мія з ним запізналася під простим іменем «Паскуда».

Сказати, що вона не любила коней, було все одно що сказати, що євнухи не любили ножів

Шкіра гладенька, мов карамель, усмішка солодка, мов медвяний нектар. Принадно неслухняні чорні кучері. Сильні руки, міцні м’язи, а очі, о Доньки Божі, що за очі. П’ять тисяч фатомів завглибшки — вони припрошують до сміху, навіть коли в них тонеш.

Кімната ця була маленька й погано вмебльована — більшого вона собі дозволити не могла. Та вона розставила трояндові свічки, лишила букет водяних лілій на чистих білих простирадлах, у яких відгорнувся кутик, наче припрошуючи лягти, і хлопець осміхнувся, дивлячись на всю цю цукеркову привабу.