Богдан-Ігор Антонич

  • Arina Marchenkoidézett2 évvel ezelőtt
    Далеко бачиш — в незчисленні милі,
    віддихаєш, дереш на шмаття тьму
    і чуєш давню радість, ту саму,
    яку в щоденщині згубив ти пилі.
  • Віталій Осипчукidézett17 nappal ezelőtt
    Закони «біосу» однакові для всіх:
    народження, страждання, смерть.
    Що лишиться по мені: попіл слів моїх,
    що лишиться по нас: з кісток трава зросте.

    Лисиці, леви, ластівки і люди,
    зеленої зорі черва і листя
    матерії законам піддані незмінним,
    як небо понад нами синє і сріблисте!

    Я розумію вас, звірята і рослини,
    я чую, як шумлять комети і зростають трави.
    Антонич теж звіря сумне і кучеряве.
  • Arina Marchenkoidézett2 évvel ezelőtt
    У правилі математичнім світа
    за дужки викинена невідома,
    незнаний косинус днів наших літа.

    В далекій подорожі, навіть вдома
    дарма шукати слів її німих.
    Коли здається: пустку переміг,
    приходить тиха, наче ніч, утома.

    Усміхнені, штудерні тріолети,
    мов лід холодні, кажуть нам даремно,
    вмовляють, що любов — це річ неземна.
    О, де ти є, незнана, о, де є ти?

    Чи кинув хто на тебе анафему?
    А може, винайшли тебе поети,
    щоб до згучних сонетів мати тему.
fb2epub
Húzza és ejtse ide a fájljait (egyszerre maximum 5-öt)