Уилки Коллинз

— Смію запитати вас: а чому? — сказав я.
— Бо я повірю всьому, що ви мені скажете, — просто відповіла вона.

Коли вони пішли до своїх покоїв переодягтися для обіду і я опинився на самоті у своїй кімнаті, мені раптом стало тоскно. Я почував невиразне невдоволення собою і не розумів, звідки воно. Може, я зрозумів, що тішився прогулянкою більше як гість, а не як учитель малювання. А може, це повернулося те дивне почуття, що чогось бракує чи в міс Ферлі, чи в самому мені, почуття, що збентежило мене, коли я знайомився з нею.

глибокої відрази до хизування, бодай у найдрібнішому, своїм багатством. Ні місіс Везі, ні міс Голкомб ніколи не могли умовити її вдягатися відповідно до її становища — багатше, ніж вони

закон і досі, хоч як крути, зостається найнятим слугою товстого гаманця