Ґільєрмо дель Торо

Зло рідко набуває впізнаваної подоби відразу. Часто все починається з ледве чутного шепоту. Із погляду. Зі зради. А потім росте, коріниться, досі невидиме, непомічене. Лишень у казках зло набуває конкретної форми. Страшні сірі вовки, лихі королі, демони та чорти…

In consiliis nostris fatum nostrum est, писало там.

«Наша доля — сукупність наших рішень».

В юності нам здається, що ми безсмертні. А може, нам ще не настільки важить про смерть?