Олег Король

«Колиска вигойдується над прірвою, і здоровий глузд каже нам, що наше існування — це лише короткий проблиск світла між двома вічностями темряви».

Що повніше ти живеш своїм життям, то менш трагічна твоя смерть — ця концепція видається мені справед­ливою.

що більше непрожитого у твоєму житті, то більший твій страх смерті.

Якось дивно почуваєшся, дійшовши висновку: якщо хочеш щось здійснити, то треба якнайскоріш узятися до діла

Знаю, що мені доведеться вдовольнятися вашим образом, який зберігається в моєму мозку. І я дуже добре знаю, що цей образ поволі щезне. Нема нічого надійного і постійного, все на світі ілюзорне.

Чимало років я плекав уявлення, що насправді мертві — тільки ті, обличчя яких не може згадати жодна жива людина.

«Жити в серцях, що їх ми покинули, означає не вмирати».

Ви маєте рацію, якщо натякаєте, що я не можу довіряти своєму відчуттю реальності і хочу, щоб хтось інший — чи то хтось із двох моїх чоловіків, чи то ви — ідентифікував реальність.

Він порівняв любовну пристрасть із сліпучим сонцем. Коли на старість воно тьмяніє, ми відкриваємо для себе дивовижне зоряне небо, досі затьмарене сонцем.

«Де смерть, там немає мене. Навіщо боятися того, чого ми ніколи не зможемо сприйняти?»