Василь Шкляр

Дурна була, тоді ще не мала й шістнадцяти, хоча вчилася вже в містечку на курсах крою та шиття. Не пішла в десятий клас, а вдома й раді; батько п’яничка, й мати коло нього змучилася: іди, Катре, матимеш на шматок хліба.

винила у всьому себе. Це вона винна, що Степан не беріг себе, він боявся не стільки хвороби, як того, щоб Катерина не знала про неї. Він любив її і весь час гороїжився, показував, який він міцний та дужий: хапався за найважчий мішок, за ціпа, за косу, за вила, а вона не могла його зупинити, хоч давно знала, що Степанові не можна так надриватися.

Мені було цікаво самій із собою, що, як свідчать психологи, вказує на достатній розвиток інтелекту, зовсім не хотілося ні з ким спілкуватися