Питер Сінґер

Інженери, що розробляють соцмережі, умисно проектують платформи так, щоб викликати звикання. Коли користувач публікує якесь повідомлення, що привертає увагу інших, мозок викидає дрібні порції дофаміну і людина потрапляє в пастку лайків, ретвітів та поширень. Як і багато хто з нас, Дональд Трамп піймався на гачок соціальних мереж. Протягом наступних трьох років він особисто написав близько 15 тисяч твітів.

коли соцмережі стали більш візуальними, ігри перейшли на блокування зображень. У 2017 році з китайського Інтернету зник милий ведмедик Вінні-Пух. Цензори вирішили, що «Пух» – це відсилка на Сі Цзіньпіна, бо той має схожу ходу.

На відміну від інших держав, де головне – заборонити дискурс про права людини або заклики до демократизації, китайська цензура прагне придушити будь-які повідомлення, що отримують забагато підтримки, навіть якщо вони аполітичні – чи навіть схвальні для влади. Наприклад, нібито позитивні новини про екоактивіста, який створив масовий рух за заборону пластикових пакетів, були жорстко цензуровані, навіть попри те, що цей активіст почав діяти за підтримки місцевої влади. У справді «гармонійному суспільстві» лише центральний уряд у Пекіні повинен мати владу надихати та мобілізувати в такому масштабі. Спонтанні онлайн-рухи загрожують авторитету держави – а загалом і єдності китайського народу. Державні медіа Китаю пояснюють це так: «Неправда, що всі мають право на власну думку».