Стюарт Тертон

Мене більше турбують чорні розмиті відбитки пальців на сторінках. Мій камердинер був тут, і він, виходить, теж шукає Гелену Гардкасл.

Знявши з себе брудний одяг, я підходжу до дзеркала, збагнувши, що досі не маю гадки, який вигляд має цей Денс. Вдягати кожного ранку нове тіло вже стало буденністю, тому дивитися мене спонукає лише надія побачити щось від справжнього Ейдена Бішопа.

Чому Беллові неможна знати, що він сьогодні вранці бачив камеристку Меделін Обер, а не Анну? І що жодна з них не загинула, тож він даремно почувається винним? Я міг би пояснити цикли, що вбивство Івлін є ключем до втечі, щоб він не витрачав свій день Дональдом Девісом на спробу втечі. «Канінгем — син Чарлі Карвера, — сказав би я йому, — і виглядає на те, що він намагається довести, що Карвер не вбивав Томаса Гардкасла. Коли настане час, саме цією інформацією ти шантажуватимеш Канінгема, бо Ревенкорт ненавидить скандали й майже напевно здихається камердинера, якщо дізнається про все». Я б розповів йому про загадкову Фелісіті Медокс і, найголовніше, про Гелену Гардкасл, бо кожний шлях повертає мене до зниклої господині цього будинку.

Його бізнес — шантаж, а це означає, що він знає кожний секрет, кожний прихований сором, кожну можливість скандалу, кожний гріх у цьому домі. Навіть гірше: він знає, що кому зійшло з рук. Він зневажає всіх у Блекгіті, в тому числі й себе самого, за те, що захищає їхні секрети, тому кожного дня знаходить собі чвари, щоб трохи розважитися.

Блекгіт неможливо відновити. Убивство Томаса Гардкасла спорожнило його навіки, зробило його вартим лише руйнування, але вона попри все запросила тих самих гостей на таку саму вечірку, рівно через дев'ятнадцять років. Минуле вирили та вдягнули, але з якою метою?

— А що ти збираєшся сказати Івлін, коли вона прийде сюди?
— Розповім їй, як вона помирає.

Якби я знав, що рай знаходиться по інший бік сходу сонця, я б жодну ніч не витратив на сон.

Завжди одне й те саме. Цикл за циклом, носій за носієм. Я бачив, як ви зраджували друзів, укладали союзи та помирали з принципу. Я бачив так багато версій Ейдена Бішопа, ви б навряд чи впізнали в них себе, але єдине, що ніколи не змінюється — ваша впертість. Ви обираєте собі шлях і йдете ним до самого кінця, хоч у скільки б ям не падали на цій дорозі. Це мене вражало б, якби не дратувало так сильно.

— Що зробила Анна, щоб заслужити Блекгіт? — питаю я.
Він хитає головою й простягає мені флягу.
— Це не мені казати. Просто знайте, що вага покарання дорівнює вазі злочину.

Будь яка жінка, що була здатна збудити таку відданість, має бути чогось вартою.