Юрій Мушкетик

Гаврило,— аж скипів Чорний.— Утреню правив чернець Андрій Проценко... Тоді з церкви винесли клейноди гетьмана Сагайдачного і шаблю Дорошенко-ву... Вона в схроні лежала. її взяв Залізняк. А освятив людей і вручив йому булаву, а козакам литаври та бунчук розстрижений монах Іван Юрчик. Він же на Залізнякові плечі накинув гетьманську кирею, червоним шнуром шиту. Максим став на коліна, клятву склав святу і об’явив усім ім’я своє — Максим Залізняк, син Легорія. Бо були такі, що ще не знали його. Вдарили в дзвони, салют вогневий дали. Булава гетьманська, кирея, шабля і клятва на вірність Україні! Пойняв! А ти — горшко-роб, батрак!

панів, як проти польської шляхти, за Україну...

вернувся в Калинівку. По тому подався в Медведівку. Тут тисяча сімсот двадцять п’ятого року, двадцять першого березня, в неділю, й народився Максим Доленчук, або ж Залізняк

Отож... Бо гайдамаки — за Україну. Залізняк — гетьман. Справжній, з булавою.... Із князем у голові. Що їм робити з гайдамаками?.. України вони не хотіли дужче, ніж Польщі. її вже дотерли в потеруху.... А тут постає наново... В тому ж Чигирині, в Медведівці... Наш край кипів свободою од віку. Його скрутили останнім. Чигирин — столиця всіх великих гетьманів — Хмельницького, Виговського, Дорошенка. І так воно й пішло. Нічого не змінилося до нинішніх днів. А ти хочеш...