Стасюк Богдан

— Так от, цей судив за специфічною системою: у понеділок він вішав конокрадів, по вівторках — картярських шулерів, по середах — убивць…

— Ти там із ними обережніше, — правила вона далі. — Я чула дуже дивні речі про цих людей.

— Наприклад?

— Ну, наприклад те, що вони, блядь, дияволопоклонники.

— Відправлення прямо зараз. Їдемо ми з Френсісом. У нього є будинок у годині звідси.

— Поїдеш із нами за місто на вихідні?

— Що?

І завжди, завжди той самий тост. Жити вічно.

. Цей сміх переслідує мене й досі.

Раціональність завжди видно прозорливому оку.

прозорливому оку. А от везіння? Воно невидиме, хаотичне, янгольське

«Немислиме — нездійсненне», — бувало, казав Джуліан на заняттях із грецької. І хоча при цьому він натякав на те, що в думках також треба дотримуватись певного режиму, ці слова, однак, дивним чином резонують із нашою ситуацією. Сама ідея вбити Банні — жахлива, неймовірна, але ж ми все одно її постійно обмірковували, переконували себе в її безальтернативності, складали плани, що здавалися трошечки невірогідними та смішними, але на ділі спрацювали як треба… Не знаю. Місяць

чи два тому я жахнувся б від самого натяку на вбивство. Але того недільного пообіддя я стояв на кручі й спостерігав саме за цим, і це здавалося чи не найлегшою річчю у світі. Як же швидко він падав. Як же швидко все скінчилося.