Ерін Морґенштерн

— Міс Бовн має залишитися нашим другом, незалежно від стану її корсета, — проголошує Чандреш. — Поміть собі десь, — Додає він, змахуючи рукою в бік Марко.

— Я вже давно помітив корсет міс Бовн, — відгукується Марко, і за столом знову чується сміх

— Міс Бовн — чарівна жінка, тобі не здається? — раптом цікавиться Чандреш, обертаючись, щоб оцінити реакцію на своє запитання.

Захоплений зненацька, Марко лише бурмоче щось схоже, як він сподівається, на його стандартну відчужену згоду.

— Ми мусимо запрошувати її на вечерю щоразу, коли цирк приїжджає до міста, щоб ближче з нею познайомитися, — багатозначно додає Чандреш, підкреслюючи свою думку задоволеною посмішкою.

— Так, сер, — відгукується Марко, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. — Бажаєте сьогодні ще чогось?

Чандреш регоче й махає йому, щоб ішов собі геть.

Перш ніж усамітнитися у власних кімнатах — апартаментах, утричі більших за його квартиру, — Марко тихенько повертається до бібліотеки.

Якийсь час він стоїть на тому самому місці, де стояла кілька годин тому Селія, і уважно вивчає знайомі полиці й стіну, прикрашену вітражем.

Він не в змозі зрозуміти, що ж вона тут робила.

І не помічає очей, що пильно розглядають його в темряві.

— Дехто не може відвести від тебе очей, моя люба, — зауважує мадам Падва, показуючи келихом у напрямку дверей, де тихенько, заклавши руки за спину, стоїть Марко.

— Імовірно, він милується витвором ваших рук, — каже Селія, не обертаючись.

— Я б заклалася, що більше за сукню його цікавить те, що під нею.