Фоззі

Донецк уверенно и давно находился в серой зоне тяжелого абсурда. Из прекрасного украинского городка Россия сделала буфер, чтобы через него загонять в Украину политико-мистическое дерьмо ручного изготовления.

— Слушай, а почему, почему все так? Почему надо уезжать? В чем дело?

— Да в том, дорогой, что битва началась и исход ее не предрешен.

ми всі ростемо в конкретних умовах, і різні умови формують різних нас.

Що, як причина не в обставинах, а в нас самих, у прихованих злобі, егоїзмі та потворності, що накопичилися за сотні поколінь і вкоренилися глибоко в ДНК?

Деяких людей, Ґафі, роблять митцями прості речі. Те, як вони живуть свій кожен день.

Вона наче не переймається тим, аби робити з жінки жінку, бо жінка й так нею є. Навіть у джинсах, навіть із коротким волоссям.

Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних

Її спокій був у її русі.

Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як і всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв

Софія казала, що по-доброму заздрить людям, що вміють прив’язуватися до малого. Їй цього вміння ніколи не вистачало. А коли я якось сказала, що мале має точно ховати в собі велике, вона трошки помовчала, а відтак засміялася, гаряче обійняла мене й нічого не сказала.