Валерій Ананьєв

завжди і все має бути найкращим. Ніколи не розмінюйся на щось дешеве, це стосується всього, у тому числі, й людей.

Кожний новий життєвий досвід перетворює світ, і ми бачимо його по-іншому.

у світі відносно, і щоби ми не здійснили, завжди знайдемо базу для порівняння, яке здатне принизити значимість нашого досягнення. На все можна поглянути, як на дурницю, абсолютно на все.

Наші кістки ламаються, але опісля, коли вони зростаються, вони стають міцнішими. Так само і з нашою моральною конституцією. Ось тільки потрібно бути обережнішим, тому що у всіх є межа невороття, після якої сил на загоєння вже не буде. Це дуже тонка межа, її практично не видно, балансувати дуже складно. Але найцінніші знання знаходяться біля її меж. Потрібно бути обережним.

відгукуватися на будь-які прохання. Ось тільки я не знав, що в собачому колективі добродушність приймають за лоховство

Проте я усвідомив, як багато зла може зробити проста слабкість, бездіяльність або байдужість.

Ми живемо, радіємо, боремось, йдемо до своїх цілей, робимо все те, що здається важливим. Але ми вмираємо, наші могили заростають травою, надмогильні плити розсипаються, нас забувають разом із нашими вчинками, і навіть наслідки наших дій губляться в історії. Чи робить це наше життя порожнім?
Придумали собі сенс життя, возвеличили його над усім іншим і прийшли лише до того, що нас не стало. Нас забули. То чи варто перейматися через таку дрібницю, як життя?

Світ дуже жорстке, страшне і холодне місце. Але він стає ще страшнішим, якщо ми самотні. Якщо нам немає з ким розділити цей страх.
Ми одні. І завжди будемо одні — від народження і до самої смерті. Ніхто і ніколи не зрозуміє повною мірою те, що відбувається всередині іншої людини. Але це не означає, що ми повинні бути самотні. Нам потрібна опора, щоб не зламатися під тиском того, що нас оточує.

Любов — це головний бар’єр, що не дає вийти за рамки людяності, і єдине, заради чого дійсно варто бути вільним.

Свобода — це єдине, що у нас є від народження і що дійсно гідне боротьби.