Катя Бльостка

пам’ятаю, що бути мамою — це важлива, але не єдина складова мого життя. Я щодня повторюю, що мої діти мені нічого не винні. Вони не просилися на цей світ. Це було моє свідоме рішення — народити їх. Вони не зобов’язані виправдовувати мої сподівання та надії. Я не маю права самореалізовуватися через них, вішаючи на їхні голови тягар власних мрії, які не здійснилися, бо мені забракло сили, бажання, сміливості втілити їх у реальність.

Чи встигаю я все? Хєр там. Звичайно, ні. Але я встигаю головне — побути сама з собою щодня, поки мале спить. І я не готова жертвувати цим часом на користь чистого посуду, вимитої підлоги, натертих до блиску вікон, тому що, насправді, не бездоганний порядок створює приємну атмосферу в домі. Ні! Її створює щаслива, дбаюча про себе матера.

Не можна вчити дітей берегти матеріальні речі (з яких, до речі, вони виростуть уже через пів року) шляхом внутрішніх моральних репресій.