Фредрік Бакман

Усе-таки треба залишити можливість убити одну людину задля порятунку мільйонів інших і запобігання світовій війні, це кожен розуміє. Але скількох людей має бути врятовано, щоб виправдати вбивство однієї? Мільйон? Сто п’ятдесят? Двох? Одну? Взагалі жодної? Немає точної відповіді, бо ніхто цього не знає.

коли довго падаєш, то перестаєш відчувати різницю між польотом і падінням

«Хлопчику мій, кораблям безпечно в порту, але вони не для того збудовані».

єдине, що можна придбати, — це просто дорожча версія того, що в нас уже є

взагалі не мусите щось доводити будь-кому. Добре так, як є.

коли ви сьогодні ввечері прийдете додому, коли закінчиться день і настане ніч, — глибоко вдихніть. Ми з вами пережили цей день.

А завтра буде новий.

Зі своїми інтернетами й кавою еспресо, що вони знають про те, як брати на себе хоч трохи відповідальності

вся країна стоячи аплодує тому, що ніхто нічого більше не вміє робити як слід. Відверте торжест­во посередності

Якщо ви не можете покластися на те, що людина прийде вчасно, то й в інших, важливіших питаннях, ви не зможете їй довіряти

Коли когось втрачаєш, то починаєш сумувати за найдивнішими речами. Зовсім незначними. За усмішками. За тим, як вона поверталася уві сні.