Тетяна Микитюк

Пол Екман, відомий дослідник емоцій і давній друг Далай-лами, писав, що радість асоціюється з такими різними почуттями, як-от:
насолода (для п’яти органів чуття);
умиротворення (спокійніший вид задоволення);
веселощі (починаючи з гигикання і закінчуючи гучним реготом);
хвилювання (у відповідь на новизну або виклик);
полегшення (яке настає після іншої емоції, наприклад, страху, тривоги і навіть насолоди);
подив (зумовлений чимось разючим і чудовим);
екстаз або блаженство (яке дає нам змогу покинути межі нашої свідомості);
тріумф (після виконання тяжкого або ризикованого завдання);
неприхована гордість (коли наші діти отримують особ­ливу відзнаку);
нездорове торжество чи злорадство (втіха від страждань іншої людини);
піднесення (коли ми стаємо свідками прояву доброти, щедрості або співчуття);
вдячність (визнання альтруїстичного вчинку, який здійснили для нас).
У своїй книзі про щастя дослідник буддизму і колишній науковець Матьє Рікард додав іще три шляхетніші стани радості:
радощі (зумовлені щастям іншої людини; те, що буддисти називають мудіта);
захват або зачарованість (яскравий вид умиротворення);
духовне сяйво (спокійна радість, яка зароджується внаслідок глибинного буття й доброзичливості).

Коли скальпель не може зарадити, єдиним інструментом хірурга стає слово.

Їй потрібно, щоб її чули, а йому — щоб його цінували

Джінпа пояснив мені, що є один важливий нюанс. Він полягає в усвідомленні того, що ми всі повинні робити все можливе задля досягнення бажаної мети, але наш успіх часто залежить від багатьох чинників, які ми не контролюємо. Отже, ми відповідальні за те, щоб прагнути своєї мети з максимальною відданістю, робити все можливе, але не зациклюватись на попередніх уявленнях про результат.

для формування духовних навичок потрібен час: «Це схоже на м’язи, які слід тренувати, щоб бути сильним. Подекуди ми надто сердимось на себе, оскільки думаємо, що мусимо бути ідеальними відразу. Проте наше життя на Землі — це час для того, щоби вчитись бути хорошими, більш люблячими, співчутливішими. І ми вчимось, але не теоретично. Ми вчимось, коли стикаємося з якимось випробуванням».

Коли ми приймаємо те, що відбувається зараз, нам може стати цікаво, що ж буде далі.

Прийняття — це останній стовп розуму, і воно привело нас до першого стовпу серця — прощення

Приймаючи сьогодення, ми можемо прощати і відмовлятися від нашого прагнення мати інакше минуле.

Прощення: звільнення від минулого

Я намагався взяти на себе їхній гнів, їхній страх і передати їм свою любов, своє прощення. Це — наша практика тонглен, тобто «приймати і давати».