Ґреґ Маккеон

Переоцінюємо такі речі, як новіший автомобіль чи більший будинок, або навіть щось нематеріальне — кількість фолловерів у твіттері чи те, який маємо вигляд на фото у фейсбуці. У результаті ми нехтуємо справді суттєвим — часом, який можна провести з дорогими серцю людьми

«Чи найважливіша це справа з усіх, на які я зараз можу витратити свій час і свої ресурси?».
Якщо він не міг однозначно відповісти «так» — то відмовлявся від завдання.

Замість того щоб крутитися, наче білка в колесі, намагаючись встигнути все, він міг займатися важливими справами. Відкривши для себе можливість займатися лише вартісним — і покинувши все інше, — Сем знову почав працювати якісно. Замість просуватися міліметр за міліметром у мільйонах напрямків, він став генерувати імпульс неймовірної сили, який наближав його до справді важливих цілей.

Тепер дозвольте поставити таке питання: ви колись відчували себе на межі? Відчували, що одночасно перепрацьовуєте — і нічого не робите? Викладалися на повну в неважливих справах? Були зайняті, але непродуктивні? Так, наче ви завжди кудись біжите, але нікуди не можете дістатись?

Шлях есенціаліста — це невтомне прагнення докладати менше зусиль, але досягати кращих результатів.

прагнення успіху може стати каталізатором невдачі.

Так виникають корпоративні культури, що заявляють про принцип балансу між життям і роботою, але сподіваються, що їхні співробітники будуть на смартфоні 24/7/365. І так організовують зустрічі, на яких обговорюють аж до десяти «ключових пріоритетів» — і взагалі ніхто не відчуває іронії.

Це створювало враження, що в пріоритеті компанії — багато справ, але насправді це означало, що в пріоритеті не було нічого.

2. Вилучити

Скажімо, ваш одяг поділений на купки «Повинен лишитись» і «Мабуть, потрібно позбутись». Але ви справді готові скласти другу купку в пакет і відіслати її кудись? Певне «упередження щодо незворотних витрат» усе одно лишається: дослідження показали, що ми схильні оцінювати речі, якими володіємо, набагато вище за їхню реальну вартість, — отож нам набагато важче їх позбутися. Якщо вам не вдається прийняти рішення, поставте вбивче питання: «Скільки б я витратив(-ла) на цю річ, якби вона вже не була моєю?». Зазвичай це знімає всі сумніви.

Скільки разів ви мали план на початку робочого дня — і скільки разів ви його не дотримувались? Скільки разів ви писали вранці список справ — і о п’ятій вечора помічали, що він став іще довшим?