Несподіваний Бунін

Ранний, чуть видный рассвет,

Сердце шестнадцати лет.

Сада дремотная мгла

Липовым светом тепла.

Тих и таинственен дом

С крайним заветным окном.

Штора в окне, а за ней

Солнце вселенной моей.

Іван Бунін

Світанок ледь видимий. Ледь.

Серце шістнадцяти літ.

В саду дрімотлива імла

від липового тепла.

тиші і тайнощах дім.

жадане у нім.

штора, як човен, хить — хить.

Там сонце моє мерехтить.

Життя неймовірно прекрасне і захопливе. Тільки треба зрозуміти, що є дорогим і потрібним у ньому!»

Тільки треба зрозуміти, що є дорогим і потрібним у ньому!»

1897 р.: З Полтави їду кіньми в Шишаки.

«Пишіть, пишіть, якщо дуже хочеться, тільки пам’ятайте, що це не може бути метою життя». Запам’яталися Івану і такі слова: «Не очікуйте від життя багато. Кращого часу, ніж тепер, у вас не буде… Щастя в житті немає, є лише його спалахи — цінуйте їх, живіть ними…»