Битва королів

Час до часу король Ренлі з кінчика свого кинджала згодовував Марджері особливо ласий шматочок або ж перехилявся, щоб легенько поцілувати її в щічку, але жартами й секретами він обмінювався з сером Лорасом. Король тішився їжею й питвом, це було очевидно, але не здавався ні зажерою, ні пияком. Він часто й гарно сміявся, і розмовляв однаково приязно і з високородними лордами, і зі служницями

«Це божевілля,— подумав Тиріон,— та божевілля краще, ніж поразка. Поразка — це смерть і ганьба».

Якщо боги існують, чому на світі стільки болю й несправедливості?

— Через таких людей, як ви.

— Таких людей, як я, більше немає. Я один.

А ти хочеш, щоб тебе любили, Сансо?

— Всі хочуть, аби їх любили.

— Бачу, розквіт жіночності розуму тобі не додав,

Любов — отрута. Солодка отрута, атож, але так само убивча

— Немає ніяких справжніх лицарів,— пирхнув він,— так само як і богів. Не можеш захиститися сам — умирай і звільни місце для тих, хто може.

Живі мають усміхатися, бо мертві вже цього не можуть,— усміхнувся він, показуючи приклад.

— Сон — це добре,— сказав він.— Але книжки — краще.

Тільки дурень недооцінює себе, коли на світі повно людей, ладних зробити це за нього

Знаєш різницю між дикуном — другом Варти, і дикуном — недругом? — спитав похмурий зброєносець.— Недруги лишають наші трупи воронам і вовкам. А друзі прикопують, де ніхто не знає.