Маклена Граса (збірник)

Вона моя душа!
Я
Моя свідомість!

В якій моїм катом була національна ідея

Ми не жили, зрозумійте ж ви, національним життям, ми ще не дихали, ми не творили, ми ще не знаємо, хто ми і де наш власний шлях в історії, а ви пропонуєте зректися себе заради соціалістичних експериментів і бути матеріалом для лабораторії. Яка трагедія!
Я
Ви чудово граєте у цій трагедії роль нації, але ви не нація. Ви лише частка її, що вечірніми тінями заходить на захід. Ви граєте, але Україна сьогодні не сцена, а плацдарм...
Вона
Що ж вона? Московський бівуак!..
Я
Плацдарм великого змагу ідей...
Вона
Тюрма, в якій ви — кат національної ідеї...

Скажіть, хто ви тепер? Якої нації? Де ваша нація?
Я
Моя нація тепер там, де клас. Де клас пригноблених, там і буде моя нація

Хіба що для дослідження і вивчення нацбактерій

вашому, молоком диктатури, в якій більше крові, ніж молока

Революція напуває коней. На світанку. Напуває, звичайно, з української криниці. Ви пересідаєте.

був собі у підвалі безногий робітник, а нагорі поет жив, і недалеко його — мрія. Для мрії все життя було — музика, для робітника — водяний годинник, та поет жив на горищі, слухав музику своєї мрії і не чув водяного годинника. Потім мрія почала грати на острогах і шаблях, а поет і далі гадав, що це музика. Потім почулося: чики-чики, мрія напустила офіцерчиків, понесли безногого і вбили, а поет і далі думав, що це музика. Бо він жив минулим. Тепер я хочу жити днем прийдешнім. Благословляю день майбутній і пересідаю на коня

Я й помчав до вас, у добу козацтва, чумаком ходив, я мчав і гнав на диких конях-мріях по всіх степах, поки не побачив, що мчу в минуле і верхи на паличці

кожен з нас живе у віках, бо ми перш за все — ідеї