Багряний колір вічності

Зрештою, ланцюжок тих, хто передав нам естафету життя, не завершиться доти, доки живе останній з роду, а народження нового життя — це завжди перемога над смертю. Як багряний колір вічності на білому полотні життя.

Молоді у своїй напівдитячій щирості роблять багато помилок, не вміють прощати і сподіваються на казку.

Ніколи не знаєш, чим обернеться перше наївне почуття. Там нема ані тверезого розрахунку, ані досвіду, ані гальм. Іноді воно залишає знак на все життя, бо найчастіше є трагічним.

Минулося. Щасливі були часи, а потім була війна. Зрештою, зараз в Україні теж війна. І окупанти ті ж самі.

Життя дається один раз, то чому б не бачити у ньому насамперед радісні моменти і позитив.

Люди завжди щось говорити мусять. А сусіди, то й узагалі за обов’язок мають

Почувалася трохи втомленою, проте це була не ота безнадійна та важка втома, яку відчуваєш після роботи, яка не має сенсу або ж вимотує нерви. Її втома дарувала заспокоєння і допомагала почуватися все ще живою.

Зрештою, коли поряд жива душа, то ти комусь таки потрібен. А якщо ти потрібен хоч комусь, то твоє існування має сенс. А доки є сенс, то є й бажання жити

не знати що гірше: самотність як захист від розчарування чи близькість з випадковою людиною у відповідь на страх залишитися самотнім поза рідною землею та звичним оточенням.

Про людське око можна вдавати героїзм чи байдужість, філософствувати на тему вільного вибору, робити вигляд, що саме так і має бути, а реальність усе одно б’є людину по найболючішому.