Я, «Побєда» і Берлін

Так, до фіга придурків на один день — то тяжка тяжка карма якась, а не реалії.

Сили полишали наші тіла, і ми вирішили залізти в душ і напитися, а завтра буде завтра.

їх не можна було уявити з пустим ротом. Там постійно щось диміло.

Він робив поправку на мою непунктуальність. Мене це тішило. Я любив, коли робили поправки на мене. Значить, ще комусь на цьому світі я потрібний.

Він справляв враження митця-невдахи. Типу — сам роблю, сам кайфую, і нікому не дано зрозуміти силу його таланту.

Життя підтошнювало. Гроші з'являлися в кишенях набагато повільніше, ніж зникали з них.

Сльози не змивалися двірниками «опеля», бо текли вони з моїх очей. Я пригальмував біля них і відкрив праві дверцята.

Вони любили, коли наші покидали їхню територію. А поляки натомість не любили, коли ми на неї в'їжджали з німецького боку

Поліцаї піднялися, але Томас двома словами відповів, що його постояльці — українські музиканти і нікому зла не бажають. А тим більше нещасним туркам. Ми — за мир. Хай живе українсько-німецько-чурбанська дружба. Кінець цитати.

бідний колишній емігрант з Хорватії, боячись, що його за це відправлять назад на Балкани, заліз під мою тачку і довго звідти не вилазив.