Дві хвилини правди

Адже все в світі взаємопов’язане і має своє продовження. Все пов’язане з усім. Один легкий неусвідомлений поштовх першої кістки доміно порушує всю систему.

любов може жити три дні. Решта - смерть або побут. А ці дві речі для любові майже однакові. Любов може існувати на межі смерті і побуту. І майже ніколи - у своєму первісному стані… Без слів…

Адже поїхати з цього міста мріяли всі. Власне, всі й виїжджали, щоб потім повернутися - крихітне болото притягувало до себе, всотувало СВОЄ, де б воно не перебувало.

Вона подумала, що життя має бути яскравим і… коротким, як у метелика: прокинувся у слизькому коконі - побачив світло - помахав крильцями - кінець. Щоб уникнути ефекту кіноплівки, коли ти - молодий, сповнений сил - відмотуєш своє життя років на десять назад і бачиш, що і там ти є молодим, сповненим сил, словом, таким самим. Але… але набагато кращим, кращим, здатним одним порухом змінити усе.

доля накреслила їй іншу параболу - народитися в цьому селі.

Але все те відійшло в минуле, в царину спогадів.

Зараз мені здається, що я — штучна паляниця за склом у музеї народних виробів. Зверху вона виглядає апетитно — слинка котиться… Але такою паляницею можна вбити, бо вона тверда, мов камінь.

Зараз він лише хотів аби трапилось щось таке — без його участі! — аби все згинуло, вкрилось мороком і ніколи не поверталося.