Альпійська балада

Расцветали яблони и груши,
Поплыли туманы над рекой

Він знесилено біг пагорбом. Позаду, мов на долоні, стало видно все оце австрійське містечко, на околицях якого розмістилися довгі, ніби ангари, громадища заводу, де-не-де чорніли провалля та руїни від бомбування; довжелезна горожа-мур в одному місці була повалена, біля неї в кінці корпусу стирчали покороблені ферми перекриття.

Але ось попереду з-за кущів акації, мало не біля самих його ніг, вигулькнула дівчинка в квітчатій сукенці з коновкою в руках. В очах у неї промайнув жах, вона зойкнула, і коновка з брязкотом покотилася по доріжці.

"Дідька лисого", — прошепотів він, одним духом перемахнув через повалену залізну ферму з перекриття, вихопився на похилений простінок, який ледве тримався. Курява од вибуху стала потроху спадати, розвіюватись, але ще добре ховала його. Він вибіг на самий верх простінка, тут уже було видно все довкола; на нього дихнуло вітром, який швидко розганяв куряву. Бетонованим пругом, утримуючи рівновагу руками, щоб не впасти, дістався до краю обвалу, — попереду, за якихось три кроки, зяяв дірою вищерблений мур зовнішньої горожі, далі за ним, буцім у світі нічого й не сталось, тихо тулилося серед зелені кілька будиночків, і зовсім близько вгорі, на схилі, рукою подати, вабив ліс і Альпи: його надія, його життя або смерть — його доля.